У цій статті
Коротка відповідь
У грудні 1888 року Саті рекламував свої ноти в «Ла Лантерн жапонез», журналі кабаре «Ле Діван жапоне». Під псевдонімом «Віржині Лебо» він написав, ніби отримує листи з проханнями про зібрання творів, а потім повідомив: зібрання поки немає, але «Гімнопедію № 3» можна купити за вказаною адресою. Реклама містила перебільшене представлення автора й жарт, що його супроводжував. Молодий музикант, який працював піаністом-акомпаніатором на Монмартрі, того самого року написав три «Гімнопедії». Через сімнадцять років він знову вступив до школи, щоб вивчати контрапункт.
Докладніше
Із консерваторії на Монмартр
Саті вступив до Паризької консерваторії в 1879 році. У 1882-му його відрахували; у 1885 році він вступив знову, але пішов наступного року. Після кількох спроб навчатися він працював виконавцем на Монмартрі. Перше навчання в консерваторії не завершилося випуском. За межами школи він писав фортепіанні п’єси та видавав свої ноти. Проте, продовжуючи писати музику, він знову почав шукати місце для навчання. У тридцять дев’ять років Саті вступив до Schola Cantorum та почав вивчати контрапункт. Тепер він опановував композиторську техніку в іншому навчальному закладі, відмінному від школи, залишеної в юності.

У 1887 році Саті оселився на Монмартрі. Він акомпанував на фортепіано в «Ша нуар», а потім працював також в «Оберж дю Клу». Коли співак співав, Саті виконував партію на клавішах. У той самий час він писав власну музику для фортепіано соло. Він заробляв супроводом чужих пісень і записував у нотах свої твори. В «Оберж дю Клу» він познайомився з Дебюссі, який згодом переклав його фортепіанні п’єси для оркестру. Знайомство з колегою на місці роботи виконавця привело до нових перекладів і концертів.
У «Ша нуар», відкритому Родольфом Салісом у 1881 році, збиралися поети, співаки, письменники та художники. Тут поєднувалися пісенні виступи, випуск журналу та театр тіней. У тіньових виставах світло проєктувало силуети на екран, а фігури рухалися відповідно до розповіді. Люди, які створювали різні вистави та публікації кабаре, працювали в одному місці. Піаніст виконував музику, поети та письменники писали тексти, а підготовлені ними вистави й журнали представляли глядачам і читачам.
Три фортепіанні п’єси з античною назвою
Саті написав три «Гімнопедії» в 1888 році. В авторському рукописі першої вказані місце написання, Париж, та дата — лютий 1888 року. Цей твір з’явився невдовзі після його переїзду на Монмартр. У рукописі стоїть дата завершення п’єси, а в рекламі — адреса, де її можна купити. Музику для фортепіано, яку сьогодні можна знайти на платівках, Саті спочатку написав від руки та представив публіці в друкованих нотах.

Назва «Гімнопедія» взята з давньогрецьких свят і танців. У ранніх нотах першої п’єси є також підзаголовок «Античний танець». Саті використав це слово для фортепіанної музики, написаної в Парижі. У партитурі поєдналися назва, що стосується давнього танцю, та ноти для сучасного фортепіано.
У ранньому виданні розмістили також рядки з вірша «Люди давнини» його друга, поета Контаміна де ла Тура. У цьому вірші згадуються назви танців сарабанда та гімнопедія. Вибравши ім’я танцю для п’єси, Саті представив разом із нею й вірш, у якому воно трапляється. До нот власної фортепіанної музики він включив рядки колеги-поета. Так у ранній публікації до музики Саті додався текст його друга.
Указівка «повільно й болісно»
До обіднього та вечірнього списків Mahina входить «Гімнопедія № 1» у виконанні Анн Кеффелек. У назві доріжки вказано Lent et douloureux. Це означає «повільно й болісно». Саті поєднав позначення темпу з позначенням емоційного характеру. Навіть якщо включена до збірної платівки п’єса відома як спокійна фортепіанна музика, в оригінальних нотах збереглися саме ці два вислови, вибрані автором.
П’єса складається з повільного тридольного супроводу та простої мелодії. Саті ставить акорди поруч, не розв’язуючи відразу дисонансів, що виникають усередині них. Дисонанс — поєднання одночасно звучних нот, яке створює напруження. Переходячи до наступного акорду, він не поспішав знімати це напруження, а писав так, щоб звучання можна було продовжувати слухати.
Поки супровід повторюється, над ним розвивається мелодія. Музика побудована так, щоб при повторенні небагатьох елементів зберігалося звучання гармоній. Саті вибрав простий матеріал для тридольної музики та визначив її темп і характер виконавською вказівкою.
Вступ у тридцять дев’ять років та іспит із контрапункту
У 1905 році, у тридцять дев’ять років, Саті вступив до Schola Cantorum. Минуло сімнадцять років від 1888-го, коли були написані «Гімнопедії». Тепер він вивчав контрапункт — техніку композиції, за якої одночасно розвиваються різні мелодії. Саті почав ці заняття, щоб розширити музичну мову та будову власних творів. Композитор, який уже опублікував фортепіанну музику, заново вивчав відносини між мелодіями. За плечима були виступи в кабаре й видання своїх композицій, а тепер він знову став студентом, який відвідує уроки та виконує завдання.

У 1908 році Саті склав річний іспит із контрапункту з дуже високою оцінкою. У свідоцтві, підписаному Венсаном д’Енді, сказано також, що він виконав умови для переходу до вивчення композиції. Студент, який вступив у тридцять дев’ять років, пройшов заняття та іспит. Композитор, який після відходу з Паризької консерваторії працював у кабаре та видавав фортепіанні п’єси, тепер отримав оцінку Schola Cantorum. Після простих гармоній «Гімнопедій» він опанував техніку одночасного ведення кількох мелодій. Школа зафіксувала результат цих занять оцінкою та підписом.
У «Сократі» 1918 року Саті звернувся в музиці до діалогів Платона. Якщо раніше в «Гімнопедіях» він використав назву античного танцю та рядки друга, то тепер дав голосові слова Платона. Два твори, які використовують античний матеріал, мають різні виконавські склади. Один — фортепіанні п’єси з назвою та віршованими рядками, інший — вокальна композиція, у якій співають давні тексти. Слова, вибрані зі старої літератури й танців, Саті використовував у різних творах. Після фортепіанної музики того періоду, коли він рекламував ноти в кабаре, література продовжувала бути матеріалом для його музики.
«Гімнопедії» 1888 року та меблева музика 1917 року
Задум меблевої музики виник у Саті в 1917 році, пізніше за «Гімнопедії» 1888 року. У тексті, надісланому Кокто, він указав на звичай використовувати вальси та фантазії на оперні теми на різних заходах. Замість творів з іншою первісною метою він пропонував створювати окрему музику для життєвих потреб. Це був задум зробити музику частиною повсякдення, подібно до меблів у житловому просторі. Між написанням сольних фортепіанних п’єс і поясненням цього задуму минуло двадцять дев’ять років.
8 березня 1920 року в галереї Барбазанж меблева музика Саті прозвучала між епізодами п’єси Макса Жакоба. Театр і музику розмістили в одному просторі, де перебували глядачі. Саті шукав застосування, відмінне від окремої програми, яку слухають із зосередженою увагою лише до музики. Музику для потреб повсякденного життя, про яку він писав Кокто, він представив на справжньому заході. Від часу, коли він особисто продавав фортепіанні ноти в 1888 році, минуло багато років. Тепер його цікавило використання музики в галереї під час п’єси іншого автора.
Саті цікавився роллю музики в житловому просторі. У зверненні до Кокто він критикував звичку переносити вальси й оперні фантазії на сторонні заходи та заявляв про створення нової музики, яка відповідає повсякденному життю. Цей задум можна пов’язати з фоновою музикою, що широко поширилася пізніше. На той час Саті передусім прагнув зменшити звук, який заглушає розмову. Коли розмова й музика перебувають в одному просторі, він хотів писати з урахуванням призначення цього місця.
Переклад Дебюссі та подальші роботи Саті
Дебюссі переклав для оркестру першу та третю «Гімнопедії». Ці версії прозвучали 20 лютого 1897 року в паризькій залі Ерар під орудою Гюстава Доре (Gustave Doret). Фортепіанні п’єси Саті інший композитор розподілив між кількома інструментами. Дебюссі, з яким Саті познайомився в кабаре, представив його музику в новому складі. Дві п’єси автора, який особисто рекламував свої ноти, на цьому концерті прозвучали у виконанні диригента та оркестру.

У 1888 році Саті дав фортепіанним п’єсам назву танцю та рекламував ноти в журналі. У 1905-му він вступив вивчати контрапункт, а в 1908 році склав іспит. Пізніше він запропонував меблеву музику та переклав слова Платона у спів. Акомпаніатор писав власні сольні п’єси та, вже опублікувавши твори, знову відвідував заняття. У нотах «Гімнопедії» він написав «повільно й болісно», а в рекламі використав перебільшення та жарт. Саті сам створював назву, ноти й рекламний текст, представляючи свою музику публіці.
Музика, яку ви чуєте в Mahina
У Mahina звучить «Гімнопедія № 1» у виконанні Анн Кеффелек. Якщо ви впізнаєте її, можна розповісти вашим супутникам про кумедну рекламу нот Саті або про те, як у тридцять дев’ять років він знову став студентом.





