Пісня про рідний дім, що з’явилася після симфонії: Новий світ Дворжака й Гаррі Берлі

Юнак, який чекав під снігом, щоб почути концерт

Берлі виріс в Ері, у штаті Пенсильванія. Мати навчала його музики, а дідусь із материного боку — афроамериканських спіричуелсів. Дідусь був поневоленим, а потім викупив власну свободу. Берлі співав у церквах і на місцевих заходах, вивчав фортепіано та спів. Він був хористом в єпископальному соборі Ері, пресвітеріанській церкві та синагозі: різний час богослужінь давав змогу працювати в кількох місцях. Пісні, засвоєні в дитинстві від рідних, і музика місцевих богослужінь згодом увійшли в його роботу співака й аранжувальника.

У пізньому підлітковому віці Берлі хотів почути угорського піаніста Рафаеля Йозеффі й чекав під снігом біля одного будинку. Він належав Елізабет Расселл, у якої працювала його мати. Там приймали гостей із расовими обмеженнями, тож Берлі не міг увійти як слухач. Зрештою він захворів. Дізнавшись причину, мати попросила Расселл найняти сина швейцаром. Завдяки цій роботі Берлі почув виступи Тереси Карреньйо, Італо Кампаніні та інших музикантів.

1892 року Берлі отримав стипендію і вступив до Національної консерваторії музики в Нью-Йорку. Дворжак працював директором тієї самої консерваторії. Він часто просив Берлі заспівати. Як пізніше згадував Берлі, композитор, пропрацювавши вдень, слухав його після вечері. Берлі співав відомі йому пісні афроамериканців. Серед музичних вражень Дворжака в Америці було й таке безпосереднє слухання голосу іншого музиканта.

Суперечка навколо американської музики

Засновниця консерваторії Жаннетт Тербер, яка запросила Дворжака, прагнула виховувати музикантів у США. Заклад давав можливість навчатися й небілим студентам. Дворжак викладав композицію та диригував оркестром. Поза консерваторією в Нью-Йорку було чимало музикантів і критиків німецького походження; з ними він спілкувався німецькою. Симфонію «З Нового світу» композитор із Чехії готував у середовищі, де навчав американських студентів і водночас підтримував зв’язки з колегами, які походили з Європи.

У травні 1893 року Дворжак публічно заявив, що на основі мелодій афроамериканців можна розвинути власну американську композиторську традицію. Тоді багато музикантів у США орієнтувалися на німецьку симфонічну традицію. Джон Ноулз Пейн із Гарварду припустив, що газета неправильно передала слова Дворжака. Композиторка Емі Біч погоджувалася з використанням народної музики, проте сумнівалася, чи може музика афроамериканців представляти всю Америку. Розгорілася дискусія про те, яку музику мають вивчати композитори.

Дворжак уже поєднував чеську народну музику із західними прийомами композиції. У піснях, почутих в Америці, він також звертав увагу на мелодії, побудовані навколо п’яти звуків, і на синкопи. Синкопа змінює ритм, переносячи акцент на місце, яке зазвичай звучить слабше. Його цікавили не лише назви знайомих пісень, а й способи побудови мелодії та ритму. Спираючись на пісні, які передав йому Берлі, Дворжак створив нові теми й розвинув їх у симфонії з чотирьох частин.

Симфонія 1893 року й пісня 1922 року

Симфонію «З Нового світу» було завершено в Нью-Йорку 1893 року. 16 грудня того самого року Нью-Йоркський філармонічний оркестр під керуванням Антона Зайдля виконав її прем’єру в Карнегі-холі. Відому тему другої частини, Largo, написав сам Дворжак. Її виконує англійський ріжок. Це проста мелодична фраза, яка може нагадувати давню народну пісню, проте пісня під назвою Goin’ Home з’явилася пізніше. Та сама мелодія, яку нині можна почути в симфонічному та вокальному виконанні, пройшла через композицію й аранжування в різні роки.

Фішер був американським музикантом, який навчався у Дворжака. Він згадував, що 1922 року, граючи фортепіанне перекладення Largo, подумав про повернення додому. Розвинувши ці слова в текст, він створив Goin’ Home. До симфонічної мелодії було додано людський голос і слова. Слухач, який знає, що назва означає повернення додому, пов’язує ту саму мелодію зі змістом пісні. Так виникло й запам’ятовування раніше опублікованої оркестрової музики за назвою пізнішої пісні.

Goin’ Home Фішера вийшла 1922 року в бостонському видавництві Oliver Ditson. Збереглися й ранні ноти для низького голосу та фортепіано. На обкладинці вказано, що музику взято з Largo симфонії «З Нового світу», і наведено імена Дворжака та Фішера. Співак виконує слова Фішера, а піаніст акомпанує замість оркестру. Мелодію, яку раніше грав оркестр, було перекладено для спільного виконання солістом-вокалістом і піаністом.

Чеськомовне містечко в Америці Дворжака

Після завершення симфонії Дворжак провів літо 1893 року в Спіллвіллі, у штаті Айова. Його помічник Йозеф Коваржик запропонував рідне містечко як місце відпочинку. У невеликому поселенні чеських іммігрантів були школа та церква з богослужіннями чеською мовою. Коли діти, які залишалися в Європі, приїхали до Америки, родина разом вирушила туди потягом. У листах до друзів на батьківщині Дворжак порівнював життя в Спіллвіллі з перебуванням у Високій у Богемії.

Дворжак рано-вранці гуляв і грав на органі в церкві Святого Вацлава. До обіду він писав музику, а після обіду проводив час із родиною або відвідував навколишні містечка. Увечері слухав розповіді мешканців про їхнє облаштування в Америці. Старші жителі раділи, коли він грав на органі знайомі їм церковні пісні. Того літа він написав «Американський» струнний квартет і струнний квінтет. Ці два твори, створені поряд із сусідами, з якими можна було розмовляти чеською, та возз’єднаною родиною, разом із завершеною раніше в Нью-Йорку симфонією стали характерною музикою його американського періоду.

Подальша музика людини, яка співала Дворжакові

1892 року Берлі виступив у Карнегі-холі разом із сопрано Сіссієреттою Джонс. Залишивши консерваторію, він продовжив працювати співаком і композитором. Пізніше він виконував там власні пісні, а інші музиканти включали його аранжування спіричуелсів у свої концерти. Берлі був і студентом, який співав Дворжакові спіричуелси, і самостійним вокалістом, який виходив на сцену, писав музику та розвивав власну кар’єру. Студент, який ділився цими піснями, згодом поширював ту саму музичну традицію в концертах і нотних виданнях.

1894 року Берлі отримав посаду соліста в єпископальній церкві Святого Георгія в Нью-Йорку. Деякі парафіяни заперечували через його афроамериканське походження, однак він співав там багато років. Він також виступав в іншій релігійній громаді, редагував ноти у видавництві, публікував власні пісні та аранжування спіричуелсів. Читаючи про вплив спіричуелсів на симфонію Дворжака, варто звернути увагу й на подальшу роботу Берлі. Він продовжував аранжувати пісні, яких навчився від рідних у дитинстві, для концертного виконання.

Deep River в аранжуванні Берлі записали 1916 року. На платівці баритон Оскар Сігл співає з оркестровим супроводом. Внесок Берлі в цей запис полягав у пристосуванні традиційної пісні до виконання, а не в написанні нової. Він надав успадкованій пісні форму для соліста. Якщо після Largo симфонії «З Нового світу» знайти й послухати цей запис, можна ознайомитися і з музичною традицією, яку Берлі передавав Дворжакові, і з його власною роботою аранжувальника. Deep River та Goin’ Home увійшли у вокальний репертуар різними шляхами.

Largo у Mahina

У добірках Mahina для обіду й вечері є початок Largo під керуванням Маріса Янсонса. У вечірній добірці можна також почути виконання Солті та Лондонського філармонічного оркестру. У повній частині Largo за мелодією англійського ріжка йде контрастна музика, після чого початкова мелодія повертається.

Разом із Largo можна послухати Deep River в аранжуванні Берлі. У Goin’ Home Фішер додав нові слова до оркестрової мелодії. У Deep River Берлі переклав традиційний спіричуелс для сольного співу із супроводом. Один твір пройшов шлях від симфонії до пісні, інший — від спіричуелсу, що передавався між людьми, до концертного репертуару. На нотах, опублікованих Берлі й Фішером, залишилися їхні імена, а співаки й далі виконували їхню музику. Спробуйте послухати поряд Goin’ Home, де голос соліста відтворює мелодію англійського ріжка із симфонії, та Deep River, що поширилася завдяки аранжуванню Берлі.

Музика, яку можна почути в Mahina

У Mahina ми ставимо Largo із симфонії «З Нового світу». Ця мелодія може стати нагодою поговорити з вашими супутниками про пісні, які кожен із вас чув у рідних краях. У такій розмові ваші спогади можуть доповнити історію про пісні, якими ділилися Дворжак і Берлі.