Концерт, написаний шрифтом Брайля, та продане фортепіано: Аранхуес Родріго й Вікторії

Двоє музикантів, що зустрілися в Парижі

Родріго народився в іспанському Сагунто. Після дифтерії в дитинстві він практично втратив зір та вивчав музику у Валенсії. Відомий гітарним концертом, він був також піаністом. У 1927 році він переїхав до Парижа й займався композицією в Поля Дюка. Для запису музики та читання книжок йому була потрібна допомога інших. Рафаель Ібаньєс, який працював поруч секретарем і переписувачем, читав йому літературу та філософію; Родріго згадував його як людину, що замінила йому очі.

Вікторія виросла в заможній родині в Стамбулі. Проте після банкрутства родини її життя змінилося. За допомогою викладача фортепіано вона продовжила навчатися та здобула в Парижі кваліфікацію вчителя музики. З Родріго вона познайомилася в 1928 році. Її батько заперечував проти шлюбу з музикантом із порушенням зору та нестабільним доходом. Після родинної протидії й одного розриву вони одружилися у Валенсії в 1933 році. І надалі брак коштів змушував їх жити окремо.

Після одруження Вікторія залишила власну діяльність піаністки та брала участь у роботі чоловіка. Володіючи іспанською, французькою й німецькою, вона перекладала тексти пісень і писала лібрето сценічних творів. Її тексти використовували в балетах «Pavana real» та «Juana y los caldereros», а також у ліричній комедії «El hijo fingido». Вона переробляла у вірші й тексти сувоїв Мертвого моря, щоб їх можна було співати. Їй належали також німецькі та французькі переклади музики Родріго на тексти Сервантеса й Унамуно. Подружжя разом працювало над нотами та словами.

Замовлення гітарного концерту за обідом

Замовлення Аранхуеського концерту виникло за столом у Сан-Себастьяні у вересні 1938 року. За розповіддю Родріго, гітарист Рехіно Сайнс де ла Маса попросив його перед поверненням до Франції написати концерт для гітари та оркестру. Він переконував композитора, називаючи це своїм давнім бажанням, а Родріго, випивши вина з Ріохи, погодився. Громадянська війна в Іспанії ще тривала. Про цей обід він залишив приємний спогад серед тривожних часів.

Цікавий і порядок створення, про який згадував композитор. Приблизно через два місяці після прохання, у маленькій паризькій майстерні на вулиці Сен-Жак, мелодія Adagio, за його словами, виникла відразу. Невдовзі з’явилася й тема фіналу. Першу ж частину він описував як результат розрахунків і роздумів. Частину, яку слухачі чують першою, він написав останньою. Концерт завершили в Парижі в 1939 році, і під час повернення подружжя до Іспанії в багажі був рукопис, записаний шрифтом Брайля.

Аранхуес, на південь від Мадрида, відомий колишньою літньою королівською резиденцією та садами. Під час медового місяця Родріго й Вікторія гуляли там разом. Пізніше, пояснюючи Adagio, Вікторія згадувала ці прогулянки та щасливий час після весілля. У її мемуарах є й опис цієї музики як пісні кохання. Твір, який отримав ім’я місця їхніх спільних прогулянок, через багато років вона знову обговорювала в книжці про життя подружжя.

Рік, коли довелося продати фортепіано

Після початку громадянської війни в Іспанії становище подружжя погіршилося. Стипендія, що дозволяла Родріго навчатися в Парижі, припинилася. Вони жили як іспанські біженці в закладі для людей із порушеннями зору у Фрайбурзі в Німеччині та викладали іспанську мову й музику у своїй кімнаті. Там Родріго вивчав спів птахів Шварцвальду та написав «Пісню зозулі». Навіть коли було складно надовго влаштуватися на одному місці, він слухав навколишні звуки й продовжував писати музику до слів пісень.

У 1939 році Вікторія втратила дитину під час вагітності та сама опинилася в тяжкому стані. Щоб оплатити лікування, подружжя продало дороге їм фортепіано Плеєля. У її мемуарах наведений і спогад господині будинку Амалії Карраско: поки дружина була в лікарні, Родріго ночами грав на фортепіано та писав сумну мелодію. Це фортепіано Вікторія отримала в подарунок від батьків. Запис про його продаж ясно передає економічні труднощі, пережиті подружжям.

Від рукопису Брайля до нот виконавців

Родріго писав музику, записуючи її шрифтом Брайля. Щоб передати її виконавцям, потрібно було перевести запис у звичайну партитуру. Професійному переписувачеві він диктував кожну ноту окремо за інструментами. Разом із ними повідомляв висоту, тривалість і докладні позначення, зокрема дієзи та бемолі. Переписувач наносив усе на нотний стан, а Родріго проводив остаточну перевірку з Вікторією. Перенесення численних інструментальних партій концерту потребувало часу для повторного зіставлення однієї музики в записі Брайля, усному диктуванні та звичайних нотах.

Один примірник отриманих рукописних нот Сайнс де ла Маса одержав для підготовки прем’єри. Авторський запис шрифтом Брайля теж зберігся до сьогодні. Поруч із ним існували ноти, переписані Рафаелем Ібаньєсом, професійними переписувачами та Вікторією. Під час диктування Родріго пояснював партії кожного інструмента, а з Вікторією робив остаточну перевірку. Щоб виконавці могли прочитати музику для гітари й оркестру, яка склалася в його думках, кілька людей записували ноти та знаки й знову перевіряли їх.

Мелодія від англійського ріжка до гітари

Початкову мелодію Adagio грає не гітара, а англійський ріжок. Гітара підтримує її щипковими акордами, а потім підхоплює ту саму фразу з прикрасами. Англійський ріжок і гітара ділять тему, а пізніше гітара виконує її цілком самостійно. У наступній каденції соліст розгортає довгі фрази без оркестрового супроводу. Потім тему гучно грає оркестр. Так діалог, розпочатий негучним звучанням соліста, розширюється до ансамблю кількох інструментів.

Вигини цієї мелодії можна почути й у зв’язку з андалуським глибоким співом, канте хондо. У першій та останній частинах шість долей рахують то двома групами по три, то трьома групами по дві. Оркестр підхоплює ритм, який гітара викладає, проводячи по струнах. Якщо разом слухати довгу мелодію середини та танцювальні ритми зовнішніх частин, будова концерту стає яснішою. Adagio завершується коротким мажорним закінченням і гітарною треллю.

Барселонська прем’єра та список відтворення Mahina

Концерт уперше прозвучав 9 листопада 1940 року в Палаці каталонської музики в Барселоні. Сайнс де ла Маса грав гітарну партію, Сесар Мендоса Ласальє диригував Барселонським філармонічним оркестром. Того дня соліст і оркестр разом виконали музику, записану в Парижі шрифтом Брайля. Вікторія одужала після хвороби, а наступного року народила дочку Сесілію. Записи про продовження написання та підготовки концертів після продажу фортепіано конкретно описують життя до завершення й першого виконання цього твору.

В обідньому списку Mahina Adagio представлене альбомом «James Galway Plays Rodrigo». У записі брали участь флейтист Джеймс Голвей та гітарист Кадзухіто Ямасіта. Аранхуеський концерт Ямасіта записав із камерним оркестром Жана-Франсуа Пайяра. Голвей виконав «Фантазію для шляхетного пана», первісно написану для гітари, у перекладі для флейти. Кожен із них представив музику Родріго своїм інструментом — гітарою та флейтою. До альбому увійшов також «Пасторальний концерт» у виконанні Голвея.

Нарсісо Єпес, теж включений до обіднього та вечірнього списків, залишив важливе виконання для поширення твору. У 1950 році в паризькому Театрі Єлисейських Полів він зіграв концерт із Національним оркестром Іспанії під орудою Атаульфо Архенти. Після барселонської прем’єри минуло десять років. Дочка подружжя Сесілія пізніше заснувала видавництво та фонд, названий іменами обох батьків. Фонд зберігає рукописи композитора. Передавання наступним виконавцям нот, створених Вікторією та Хоакіном разом, продовжилося в наступному поколінні родини.

Музика, яку ви чуєте в Mahina

До обідньої та вечірньої програм Mahina входить фрагмент Аранхуеського концерту у виконанні Нарсісо Єпеса. Коли ви почуєте гітарну мелодію, нам хотілося б, щоб ви згадали поруч імена Родріго та Вікторії, які переводили запис Брайля у звичайні ноти й разом перевіряли партитуру.