La Folia Кореллі: від іберійського танцю до скрипкових варіацій

Від Португалії до Іберійського півострова

Фолія — танець, значно старший за Кореллі. Вона походить із Португалії, а найдавніші приклади належать до XV століття. Згодом музиканти знову й знову грали фолію та додавали нові варіації. У другій половині XVII століття, за життя Кореллі, матеріал із цією назвою був знайомий італійським музикантам. За ім’ям композитора на скрипковій сонаті стоїть історія танцю, який передавали покоління танцівників і музикантів.

Фолія була популярним танцем, що розвинувся на Іберійському півострові наприкінці Середньовіччя. Вона має португальське коріння, широко використовувалася також в Іспанії та посіла важливе місце в іберійській інструментальній музиці XVII–XVIII століть. Саваль зібрав фолії різних епох на одному альбомі. Поряд із творами Кореллі та Марена Маре він умістив музику Дієго Ортіса й анонімних авторів, виконавши також твори, що передавалися ще до появи знаменитих композиторів.

Інструментальний склад того альбому об’єднав різні звучання, які підтримують танець. Саваль грав на віолі да гамба, а інші виконавці — на віуелі, гітарі, теорбі, клавесині, органі та арфі. Окрім ударника, брали участь виконавці на кастаньєтах і дзвіночках. Музиканти, які водили смичком або щипали струни, грали на клавішних та ударних, додавали до повторень фолії різні тембри. У виконанні Саваля, присвяченому іберійській музиці, зібрано значно більше різновидів інструментів, ніж у скрипковій сонаті Кореллі.

Двадцять три варіації та черга акомпаніатора

1700 року Кореллі опублікував дванадцять скрипкових сонат як opus 5 і присвятив їх Софії Шарлотті, дружині бранденбурзького курфюрста. Остання — соната ре мінор La Folia. У XVIII столітті ця збірка перевидавалася понад сорок разів. До неї зверталися ті, хто навчався грати на скрипці, а учень Кореллі Джемініані також переклав її музику для струнного ансамблю. У добірках Mahina для обіду й вечері є № 12 з opus 5 із запису Квартету Перселла. Квартет записав цей альбом у травні 1986 року в лондонській церкві Святого Варнави.

За темою La Folia йдуть двадцять три варіації. Скрипка почергово грає короткі ноти у швидкому русі та довгі, плавно сполучені звуки. Між швидкими варіаціями Кореллі розмістив повільні, щоб під час повторень тієї самої теми змінювалися темп і характер музики. Наприкінці швидкі шістнадцяті з’являються в basso continuo. Це спосіб акомпанування, за якого солюючий інструмент підтримують басова мелодія й акорди. Оскільки у фіналі композитор доручив жваву роботу пальців і акомпаніаторові, вимоги до виконавської майстерності в цьому творі стосуються не лише скрипаля.

Французька музика на основі того самого танцю

1701 року, через рік після появи сонати Кореллі, француз Марен Маре також умістив фолію у другу збірку творів для віоли да гамба. Назва Les Folies d’Espagne означає «Іспанські фолії». Маре зазначав, що ретельно опрацьовував basso continuo цієї збірки й що гравіювання нот також потребувало багато часу. Італійська скрипкова соната і французький твір для віоли да гамба майже одночасно використали матеріал того самого танцю. У творі Маре тридцять дві варіації — на дев’ять більше, ніж у Кореллі.

Маре використав властивість віоли да гамба звучати кількома струнами одночасно й виконувати акорди. Він переплів сольну мелодію з басовим супроводом, а в кількох варіаціях додав фігури, що нагадують проведення рукою по струнах гітари. Такі гітарні прийоми можна слухати у зв’язку з походженням фолії з іберійської танцювальної музики. Хоча основою була та сама фолія, швидкі скрипкові фігурації та насичені акорди віоли використовувалися по-різному. Маре прикрасив танцювальний матеріал струнами й акордами інструмента, на якому сам грав.

Учень, який поїхав із Рима до Лондона

Учень Кореллі Франческо Джемініані привіз музику вчителя до Англії. Після навчання в Кореллі в Римі він у двадцять сім років переїхав до Лондона, а згодом працював і в Дубліні. Перші ансамблеві твори, які він представив у Лондоні, були перекладеннями сонат Кореллі, а не його власними новими композиціями. Тоді твори Кореллі були дуже популярні й в Англії. Джемініані переробив музику для скрипки соло із супроводом так, щоб її могли розподілити між собою музиканти струнного ансамблю.

Під час перекладення для ансамблю Джемініані розвинув гармонію та контрапункт, закладені в сонатах. Розширивши взаємодію кількох мелодій, він розподілив музику початкових сольної партії та супроводу між більшою кількістю струнних голосів. Те, що раніше виконував один соліст, тепер грало більше струнних інструментів. Виконуючи ансамблевий твір Джемініані фа мажор, Boston Baroque використав прикраси з оригінальної сонати Кореллі. Цей твір фа мажор і La Folia ансамбль записав на одному альбомі, представивши результати перекладення різних сонат Кореллі для ансамблю.

У La Folia Джемініані музику почергово виконують кілька солістів і більша струнна група. Малу групу називають concertino, а більшу — ripieno. Діалог сольної скрипки з інструментами супроводу перетворився на обмін між двома групами. У посібнику з виконавства, написаному 1749 року, Джемініані також згадував, що вчитель був особливо задоволений своєю La Folia. Кореллі, який перетворив португальський танець на скрипкову сонату, та його учень, який передав її музику кільком струнним інструментам, використали ту саму тему в різних складах.

Ще одна фолія Вівальді

Вівальді також створив варіації на фолію. Його твір складається з теми й дев’ятнадцяти варіацій. Зберігаючи впізнаваність початкової мелодії, композитор змінював ритм, темп, динаміку та способи зв’язного чи відокремленого виконання звуків. При кожному повторенні теми він по-новому визначав тривалість і силу звуків, швидкість гри. На цій давній мелодії написали твори понад 150 композиторів. Роботу Кореллі, Маре та Вівальді, які добирали різні інструменти й кількість варіацій, продовжували й надалі.

Фолія Вівальді входить до opus 1, виданого 1705 року венеційським видавцем Джузеппе Салою. Збірка містить дванадцять тріо-сонат для виконання в приміщенні. Вівальді завершив її фолією. Так само Кореллі поставив фолію наприкінці збірки скрипкових сонат. Це була камерна музика, яку можна було грати й на приватних музичних зустрічах у домі. Матеріал добре відомого танцю став також завершальним твором камерної збірки, яку могли виконувати на зібраннях аристократів і любителів музики.

Сучасні струнники, які тупають ногами

Американська композиторка Мічі Віанко, переробляючи La Folia Джемініані, доручила струнникам також ударні інструменти й тупання ногами. Вона додала col legno — удари по струнах дерев’яною частиною смичка замість волоса — та sul ponticello, тобто ведення смичка близько до підставки, змінюючи характер струнного звучання. На повторюваній гармонії фолії почергово грають весь ансамбль і солісти, а короткі мотиви послідовно переходять від одного виконавця до іншого. Звуки струн і кроки музикантів увійшли до однієї партитури.

Для концерту 2021 року Віанко підготувала версію для одинадцяти музикантів. Змінюючи чисельність відповідно до протиепідемічних правил, вона перерозподілила музику кожного виконавця. Від іберійських музикантів, які грали танець, соліста й акомпаніатора сонати Кореллі та двох струнних груп Джемініані до виконавців Віанко, які тупають ногами, змінювалися інструменти й фізичні прийоми виконання фолії. У записі Квартету Перселла з добірки Mahina можна почути одну ланку цієї тривалої історії: варіації Кореллі для скрипки та basso continuo. Швидкі ноти акомпаніатора наприкінці — також призначена композитором партія.

Музика, яку можна почути в Mahina

У музичній добірці Mahina є La Folia Кореллі у виконанні Квартету Перселла. У цьому творі ту саму тему багаторазово змінюють, тож навіть почувши за їжею одну-дві фрази, можна із задоволенням порівняти, як змінилася мелодія, що звучала раніше.