У цій статті
Коротка відповідь
11 жовтня 1830 року у варшавському Національному театрі Шопен виконав Фортепіанний концерт мі мінор. Після першої частини співачка Анна Вольков заспівала арію, а потім Шопен продовжив «Романсом» і фіналом. Того вечора виступила й Констанція Гладковська, до якої він мав почуття. Сольна фортепіанна музика та оперні арії чергувалися на одній сцені. Наступного дня Шопен докладно описав другові спів та вбрання обох співачок, а через три тижні залишив Варшаву.
Докладніше
Другий за часом написання концерт, що отримав перший номер
Навесні 1830 року Шопен спочатку виконав у Варшаві концерт фа мінор. Сьогодні це Фортепіанний концерт № 2. Представлений восени концерт мі мінор був завершений пізніше, але опублікований раніше, тому отримав номер 1. Обидва твори, номери яких не збігаються з порядком написання, з’явилися незадовго до від’їзду Шопена з батьківщини. Після весняного представлення першого концерту він готував до осені інший. Молодий музикант, який сам виходив на сцену як піаніст, по черзі знайомив варшавську публіку зі своїми творами та готувався до виступів за кордоном.
Знамениті виконавці, яких він чув, теж грали власні композиції. У 1828 році Шопен слухав піаніста Гуммеля, а в 1829-му — скрипаля Паганіні. Концерти Гуммеля та Ріса були прикладами тодішньої музики, у якій соліст демонстрував блискучу техніку. Шопен також писав сольну партію концерту для власних рук. Швидкі послідовності звуків і мелодичні прикраси входили до її будови. Готуючи твір для виконання з оркестром, він поєднував фортепіанну віртуозність зі співучою мелодією.
Концерт мі мінор уперше видали в 1833 році. Пізніше Шопен працював над ним і з учнями. Вільгельм фон Ленц згадував урок та виступ 1842 року: навчивши дванадцятирічного Карла Фільча першої частини, Шопен сказав, що візьме на себе оркестровий супровід. Поки Фільч грав сольну партію, Шопен із пам’яті виконував оркестрову музику на іншому фортепіано. Концерт, який у молодості він представив з оркестром, тепер він сам супроводжував, допомагаючи учневі. Ленц особливо відзначив враження від першого спільно виконаного епізоду.
Почуття в листах і співачка на сцені
Констанція була співачкою, що навчалася в Карло Соліви у Варшавській консерваторії. Шопен мав до неї почуття ще до її оперного дебюту в 1830 році. У листі до Титуса Войцеховського 1829 року він зізнався, що написав повільну частину концерту та вальс, думаючи про жінку, з якою вже пів року не наважувався заговорити. Тоді він працював над концертом фа мінор. Ще до осіннього виконання концерту мі мінор у 1830 році він писав інший концерт і довіряв свої почуття другові.

У липні 1830 року Шопен побачив Констанцію в головній ролі опери Паера «Агнеса» в Національному театрі. Жінка, яка вивчала спів, отримала справжню роль і виступила перед глядачами. Шопен розповідав другові про її спів та акторську гру. Голос, почутий у театрі, був близький до його інтересу до співучої виразності у фортепіанній музиці. Через кілька місяців Констанція брала участь і в концерті Шопена. Восени публіка Національного театру за один вечір побачила піаніста, який виконував свій новий твір, та молоду співачку, яка співала оперну арію.
Після від’їзду з батьківщини Шопен ще близько року листувався з Констанцією. У 1831 році він написав, що, здається, вже не кохає її, хоча її образ не залишає його думок. Молодий чоловік, який раніше зізнався, що пів року не міг звернутися до неї, тепер із-за кордону інакше описував свої почуття. У 1832 році Констанція вийшла заміж за Юзефа Грабовського. Двоє музикантів, які виступали разом у Варшаві, продовжили окремі життя в різних місцях. У листах Шопена до друга збереглися і думки про неї, і слова про зміни в його почуттях.
Характер «Романсу», пояснений другові
15 травня 1830 року Шопен описав Титусові повільну частину нового концерту. Він писав, що хоче надати їй спокійного та меланхолійного характеру романсу. Як приклади він наводив ніжний погляд на місце, що викликає щасливі спогади, і роздуми про чудовий весняний день при місячному світлі. Поряд із повідомленням про тональність мі мажор він пояснив другові й характер музики. У цьому власноручному описі композитора поєднуються пам’ять про місце та різні почуття.

У тому самому листі Шопен пояснив, навіщо використовує сурдини у струнних. Він описав другові схожий на гребінець пристрій, який ставлять на струни й який надає звукові нового сріблястого тембру. Сурдина зменшує резонанс і змінює забарвлення звучання. Після того як композитор передав бажане враження від п’єси, він додав, як оркестр має його виразити. У повільній частині з фортепіанною мелодією він конкретно позначив і звучання струнних.
Якщо перша частина написана в мі мінорі, то «Романс» — у мі мажорі. Проте почуття, які Шопен описав другові, включали одночасно спокій і меланхолію. У зв’язку з тією самою частиною мі мажор він говорив про знайоме місце, весняний день та місячне світло. Назва повільної частини «Романс» теж пов’язана із цим ліричним характером.
Оперна виразність у фортепіанній музиці
Бельканто означає італійську вокальну манеру красивого співу. У «Романсі» Шопен звертається до такої виразності засобами фортепіано. Між протяжними мелодіями він розміщує дрібні ноти та трелі, тонко змінюючи вираз. Трель — прикраса, у якій два сусідні звуки швидко чергуються. Піаніст грає її послідовним натисканням клавіш і зв’язуванням звуків. Слухаючи оперні мелодії, які співак веде голосом, Шопен застосовував способи поєднання та оздоблення мелодії також на своєму інструменті. Посеред концерту, що демонструє швидку техніку, він написав таку повільну пісенну музику.

Коли в 1829 році Шопен виконав свої варіації у Відні, публіка прийняла його з великим захопленням, але прозвучала й думка, що звук надто тихий. У листі до друга він написав, що воліє це почути, ніж слова про надто гучну гру. Того дня він також імпровізував на оперні та польські мелодії. Очікуючи реакції слухачів як виконавець, він ясно висловив у листі свої звукові вподобання. Використання засвоєних з опери мелодій в імпровізації теж було частиною його реальної сценічної діяльності. Ще до представлення концертів у Варшаві він випробовував власну манеру перед закордонною публікою.
Тема «Романсу» спершу з’являється як проста мелодія, а пізніше повертається з прикрасами. Посередині виникає схвильована тема до-дієз мінор. Після цього епізоду мелодичний розвиток триває. Створюючи частину спокійного характеру, Шопен усе ж додавав прикраси при поверненні теми та змінював тональність і вираз середнього розділу.
Арія між частинами фортепіанного концерту
На осінній прем’єрі 1830 року після першої частини Анна Вольков заспівала арію Соліви. Коли її виступ закінчився, Шопен виконав решту двох частин. Констанція заспівала каватину з «Діви озера» Россіні. Наступного дня Шопен написав Титусові, що вона була в білій сукні, із трояндами у волоссі. В одному листі він докладно розповідав і про виконання концерту, і про спів, і про сценічне вбрання.
Після цього виступу, 2 листопада, Шопен залишив Варшаву. Наприкінці того самого місяця почалося повстання проти російського панування, і він так і не зміг повернутися на батьківщину. Тому осінній концерт у Національному театрі залишився його останнім публічним виступом у Варшаві. Ще готуючись до нього, він вагався, не наважуючись визначити дату від’їзду за кордон.

Фрагмент на збірній платівці та варшавський концерт
В обідньому та вечірньому списках Mahina є початок «Романсу» у виконанні Марти Аргеріх. В оригіналі це друга частина Фортепіанного концерту мі мінор. Після першої частини в мі мінорі Шопен переходив до мі мажору цієї частини, а потім грав заключне рондо. На варшавській прем’єрі між першою та повільною частинами прозвучала ще й арія співачки. Коротку мелодію, яку сьогодні розміщують на збірних платівках, Шопен написав усередині великого концерту для соліста й оркестру. Повільній мелодії передує енергійна перша частина, а за нею йде танцювальна музика рондо.
Піаніст, який виконав свої варіації у Відні, наступного року представив у Варшаві два концерти. Працюючи над «Романсом», він пояснював другові характер музики та використання сурдин у струнних, а після осіннього виступу розповідав, у що була вбрана його колега та що вона співала. У листах Шопен поєднує розповіді про написання, виконання й підготовку концертів. У тому самому щоденному житті з’явилися рядки про Констанцію. Повільна частина концерту мі мінор була частиною великого твору, який молодий музикант підготував на батьківщині; у Національному театрі вона ввійшла до вечірньої програми разом із виступами співачок з аріями.
Музика, яку ви чуєте в Mahina
До обідньої та вечірньої музичних програм Mahina входить початок «Романсу» у виконанні Марти Аргеріх. Фортепіанну мелодію, яку ви сьогодні чуєте за столом, можна запам’ятати як музику, яку молодий Шопен виконував на батьківщині в одному концерті зі співачками.





