У цій статті
  1. Розширений діапазон інструмента Штадлера
  2. Перші видання та рецензія 1802 року
  3. Басет-кларнет, вибраний Маєр
  4. Від оркестрової музикантки до солістки
  5. Сучасні видання з двома сольними партіями
  6. Музика, яку ви чуєте в Mahina

Коротка відповідь

Кларнетовий концерт Моцарта K.622 написаний для інструмента Антона Штадлера з розширеним нижнім регістром. Завершена авторська партитура не збереглася. У перших виданнях, що з’явилися після смерті композитора, сольну партію пристосували до звичайного кларнета. Сьогодні редактори, які готують версії для басет-кларнета, відновлюють утрачені низькі ноти, зіставляючи збережений рукописний фрагмент, друковані ноти та рецензію 1802 року.

Докладніше

Розширений діапазон інструмента Штадлера

Моцарт написав Кларнетовий концерт K.622 для Антона Штадлера в 1791 році. Раніше він створив для нього і Кларнетовий квінтет K.581. У квінтеті кларнет поєднується з чотирма струнними інструментами, у концерті — з оркестром. У камерному творі Штадлерові призначалася партія для гри з невеликою групою струнних, а в концерті — сольна партія перед великим оркестром. Моцарт включав інструмент того самого виконавця до двох різних складів і писав музику для спільного звучання кларнета та струнних.

Записаний нотами діапазон басет-кларнета. Маленькі ноти внизу позначають низькі звуки, недоступні звичайному кларнетові.
Записаний нотами діапазон басет-кларнета. Маленькі ноти внизу позначають низькі звуки, недоступні звичайному кларнетові.

У кларнета Штадлера нижче мі були ще чотири звуки: мі-бемоль, ре, до-дієз і до. Завдяки розширенню діапазону, зробленому для нього, соліст міг грати нижче, ніж раніше. Сьогодні такий інструмент називають басет-кларнетом. Він опускається на чотири півтони нижче від найнижчої ноти звичайного кларнета, що дозволяло композиторові писати мелодії в цьому діапазоні. Щоб зіграти вказане в нотах низьке до, потрібен інструмент, здатний його видобути. Ці чотири звуки безпосередньо пов’язані з відмінностями між первісною сольною партією та подальшими друкованими редакціями.

Збережений ранній рукописний фрагмент починається як музика для басетгорна в строї соль. Продовжуючи роботу, Моцарт збирався замінити сольний інструмент басет-кларнетом у строї ля, і сліди цього рішення залишилися в рукописі. Між задумом для басетгорна та завершеним Концертом ля мажор були зміни. У фрагменті збереглися ноти, написані самим композитором. Це один із матеріалів, які редактори використовують під час вивчення сольної партії концерту з утраченою повною партитурою: він показує, як первісно вибраний інструмент потім змінювали.

Перші видання та рецензія 1802 року

Приблизно в 1801–1802 роках три видавці випустили оркестрові партії цього концерту. У всіх трьох виданнях басетний діапазон вилучили, а сольну партію призначили звичайному кларнетові. Твір, написаний для розширеного інструмента Штадлера, у такий спосіб пристосували до інструмента з меншим діапазоном. Після смерті Моцарта музиканти, які хотіли виконати концерт, могли користуватися цими друкованими нотами. Разом з опублікованим твором передавалася і сольна партія, у якій низькі звуки перенесли до іншого регістру.

Програма концерту Штадлера в Ризі 21 березня 1794 року із зображенням басет-кларнета.
Програма концерту Штадлера в Ризі 21 березня 1794 року із зображенням басет-кларнета.

У 1802 році рецензент написав, що концерт створений для кларнета, здатного опускатися до низького до. Він указав, що низку фраз опублікованої сольної партії слід грати на октаву нижче, та згадав зміни в Adagio. Ця рецензія — свідчення доби, до якого можна звернутися, відновлюючи низькі ноти для нового видання. Читаючи перші друковані ноти, критик уже знав про різницю між діапазоном оригінального інструмента та надрукованою сольною партією. Сучасні редактори порівнюють друковані ноти із цими зауваженнями й визначають, у яких фразах змінили висоту звуків.

Кларнет, виготовлений Валентином Мецлером наприкінці XVIII або на початку XIX століття.
Кларнет, виготовлений Валентином Мецлером наприкінці XVIII або на початку XIX століття.

Різні збережені матеріали містять різні відомості. У рукописному фрагменті видно ноти й виправлення Моцарта; посмертні видання містять сольну партію для звичайного кларнета. У тодішній рецензії залишилися опис інструмента, що опускався до низького до, та відомості про змінені фрази. Сьогодні видані й ноти, до яких включено репродукції рукописного фрагмента та тієї рецензії. Виконавець може читати нове нотне видання й водночас бачити старі матеріали, використані редактором. В одній редакції зібрані документи різних років, які пояснюють історію передавання сольної партії.

Басет-кларнет, вибраний Маєр

На платівці, записаній Сабіною Маєр із Дрезденською державною капелою під орудою Ханса Вонка, прямо вказано використання басет-кларнета. Маєр вибрала інструмент із чотирма додатковими нотами нижче мі. На ньому вона зіграла низькі фрази, які звичайний кларнет не може відтворити на тій самій висоті. Концерт, створений для Штадлера, вона записала на сучасному інструменті з розширеним діапазоном. Поки Дрезденська державна капела виконувала оркестрову партію під орудою Вонка, Маєр грала соло з використанням нижнього регістру, для якого Моцарт писав музику Штадлерові.

Репліка, виготовлена за зразком басет-кларнета Штадлера.
Репліка, виготовлена за зразком басет-кларнета Штадлера.

Маєр говорила і про простоту твору, і про його глибокі почуття, порівнюючи його з релігією. Це власне пояснення виконавиці того, як вона сприймає концерт. Вибравши басет-кларнет для повернення низьких нот, вона також словами висловила свої почуття від музики. Її інструмент дозволяє грати ці низькі звуки, а згадана нею простота стосується оцінки характеру твору. Вибір Маєр поєднує підготовку інструмента, що відповідає діапазонові сольної партії, з роздумами про виразність музики, яку вона на ньому виконає.

Друга частина, Adagio, має форму A-B-A: після середнього розділу повертається тема, представлена на початку. Первісна мелодія проходить через контрастну середину, а потім звучить знову. Після викладу сольної теми музика переходить до іншого розділу й повертається до попереднього матеріалу. Поруч із солісткою грає оркестр, до складу якого входять флейти, фаготи, валторни та струнні. У цій повільній частині композитор також розмежував у нотах ділянки, де мелодію веде соліст, і ті, у яких бере участь оркестр.

Від оркестрової музикантки до солістки

Караян хотів прийняти Маєр до Берлінського філармонічного оркестру, а оркестранти виступили проти. Думки диригента й колективу зіткнулися в питанні, чи приймати вибрану ним виконавицю. Оцінка диригента, який хотів її найняти, відрізнялася від рішення музикантів, яким належало працювати з нею. Маєр, відома як солістка в концертах, працювала й оркестровою кларнетисткою. Усередині оркестру їй потрібно було узгоджувати звучання з іншими духовими та струнними і грати свою партію разом із колегами. Історія її прийняття до оркестру стала подією, що виявила розбіжності між диригентом та оркестрантами у виборі виконавців.

Маєр навчалася в Отто Германа у Штутгарті та в Ганса Дайнцера в Ганновері. Після роботи в Симфонічному оркестрі Баварського радіо та Берлінському філармонічному оркестрі вона розширила діяльність як солістка. Вона виступала з різними колективами, зокрема з Віденським філармонічним, Чиказьким симфонічним і токійським Симфонічним оркестром NHK. Виконавиця, яка раніше відповідала за партію кларнета в одному колективі, почала зустрічатися з різними диригентами й оркестрами, щоб грати сольні партії. Запис Моцарта з Дрезденською державною капелою під орудою Ханса Вонка є одним із прикладів цієї співпраці.

Поряд із сольною діяльністю вона продовжувала грати камерну музику разом із рідними. У 1983 році Маєр створила Trio di Clarone з чоловіком Райнером Веле та братом Вольфгангом Маєром. Вони виконували маловідомі твори Моцарта та сучасну музику. Разом із джазовим кларнетистом Міхаелем Рісслером вони також готували нові програми. Солістка, яка виконувала концерти перед оркестром, організувала невеликий ансамбль із двома близькими колегами. У репертуарі одного камерного колективу поєдналися твори Моцарта та сучасних композиторів.

Сучасні видання з двома сольними партіями

Є сучасні видання, що пропонують сольні партії і для басет-кларнета, і для звичайного кларнета. Виконавець може вибрати партію для свого інструмента. В одному виданні концерту розміщені дві сольні партії, рукописний фрагмент і рецензія 1802 року. Підстави редакції з відновленими низькими нотами зібрані разом із нотами, що передавалися для виконання на звичайному кларнеті. Одна партія повертає первісний діапазон, інша підготовлена для інструмента з обмеженішим нижнім регістром.

Для Маєр нову музику писали багато композиторів. Вона виконувала твори Жана Франсе, Едісона Денисова, Тосіо Хосокави та Петера Етвеша. Поряд із сольною партією Моцарта, відновленою на основі збережених старих матеріалів, вона готувала й музику, нещодавно написану для її інструмента. Як Моцарт створював композиції для інструмента Штадлера, так і пізніші автори співпрацювали з конкретною виконавицею. У програмах Маєр були поруч уже опубліковані концерти та твори, написані для неї сучасниками.

Восени 1791 року Штадлер брав участь у празькій прем’єрі опери Моцарта «Милосердя Тита». У сольних партіях двох арій використовували басет-кларнет і басетгорн. Моцарт написав музику так, щоб інструмент Штадлера звучав разом зі співаками опери. У концерті того самого року він поставив музиканта солістом перед оркестром. Розширений діапазон використовували і в супроводі співаків, і в інструментальному концерті. Музика, призначена для доступних Штадлерові низьких звуків, у такий спосіб збереглася і на оперній сцені, і в сольній концертній партії.

Музика, яку ви чуєте в Mahina

Adagio з Кларнетового концерту Моцарта в музичній програмі Mahina виконує Сабіна Маєр. Коли ви знову почуєте цю п’єсу, спробуйте прислухатися не лише до мелодії, а й до низьких нот кларнета. Так можна слухати музику, згадуючи діапазон, для якого Моцарт писав партію інструмента Штадлера.