У цій статті
Коротка відповідь
Узимку 1838 року Шопен і Жорж Санд жили в колишньому монастирі на Мальорці. Шопен кашляв та чекав на фортепіано, яке мали надіслати з Парижа. Санд навчала дітей і писала ночами. На столі композитора лежали ноти Баха та власні рукописи. Композитор і письменниця приїхали на красивий острів, але їм довелося займатися хворобою, погодою, перевезенням інструмента й видавничими договорами. Буремна ніч, про яку Санд пізніше згадувала, зробила цю зиму широко відомою.
Докладніше
Четверо мандрівників у надії поправити здоров’я
Вони жили в колишньому картезіанському монастирі Вальдемосси. У листопаді 1838 року Шопен приїхав на Мальорку із Санд та двома її дітьми, а потім провів зиму в монастирі. Планували дбати про здоров’я й працювати, але дощі не припинялися, а кашель Шопена посилився. Перебування в монастирі збіглося із завершенням циклу прелюдій. Уже домовившись про видання в Парижі, Шопен мусив готувати ноти й на острові. У місці, вибраному для відпочинку, доводилося одночасно стежити за самопочуттям і термінами роботи.

У грудневому листі Санд повідомляла, що уроки з двома дітьми та власне письменство залишають мало часу для милування краєвидом. Шопен був слабкий, продовжував кашляти, і часто йшов дощ. У листі описані Шопен, який грає на місцевому фортепіано, та Санд, яка пише ночами. Удень вона навчала дітей і доглядала хворого, водночас працюючи над власним рукописом.
28 грудня Шопен порівняв монастирську кімнату в листі до друга з великою труною. На високій стелі був пил, а за маленьким вікном виднілися апельсинові дерева, пальми та кипариси. Квадратний стіл біля ліжка був незручний для письма. Поруч лежали його рукописи та ноти Баха, стояла свічка. Описуючи тишу кімнати, він писав, що навіть після крику вона знову стає тихою. Окремо перелічивши дерева за вікном і меблі всередині, він у цьому місці спав, писав листи та впорядковував музику. Ноти на столі теж були частиною цього життя.
Фортепіано через море та видавничий договір
Інструмент, на який чекав Шопен, був піаніно Плеєля — невелике вертикальне фортепіано. До подорожі він вибрав його в Парижі, а отримавши на Мальорці, використав для завершення прелюдій. Не відразу після приїзду, а лише дочекавшись доставки він зміг працювати на ньому. Поки він користувався місцевим фортепіано, у листах з’ясовував, коли отримає вибраний у Парижі інструмент. Це піаніно досі перебуває у Вальдемоссі та дозволяє познайомитися з роботою тієї зими, коли на острові завершувався цикл прелюдій.
У січні 1839 року Шопен повідомив Плеєлю, що фортепіано благополучно прибуло. Інструмент подолав море, негоду та митницю Пальми. Після повідомлення про надсилання рукопису прелюдій він обговорював оплату й видавничі права в різних країнах. Наприкінці листа він навіть пожартував, назвавши себе діловою людиною: про гроші він говорив більше, ніж дякував за інструмент.
Ще до подорожі Шопен обговорював із Плеєлем видання прелюдій. Аванс і позика допомогли оплатити поїздку. Навіть дбаючи про здоров’я на острові, він мусив завершити вже обіцяну музику. Листи показують, як переговори про видання поєднувалися з пошуком коштів на подорож. Плануючи передавання рукопису, він забезпечував витрати, а після повернення до Франції продовжував обговорювати повернення грошей за рахунок продажу творів. Коли хвороба й доставка інструмента затримували роботу, потрібно було підтримувати зв’язок із видавцем, який чекав на ноти.
Спогад Санд про буремну ніч
В автобіографії Санд згадувала день, коли вони із сином поверталися в негоду. За її словами, залишений сам Шопен плакав за фортепіано та дуже стривожився, коли вони повернулися. Вона передала його розповідь про відчуття, ніби він потонув і помер. Він також уявляв холодні важкі краплі води, що регулярно падали йому на груди. Пізніше Санд описала в автобіографії стан Шопена, побачений після повернення додому, та почуті від нього слова. Повернення під дощем і розмова біля фортепіано становлять зміст цього спогаду.

У спогаді Санд Шопен відповідав, що не чув справжніх крапель дощу на даху. Коли вона згадала їх, він, за її словами, заперечував проти уявлення про буквальне наслідування предметів засобами музики. Санд витлумачила це як перетворення природних звуків на музику в його думках. Одну ніч вони пояснювали по-різному. Вона пов’язала зовнішній дощ із його музикою, а Шопен у її розповіді не погоджувався вважати музику імітацією звуків дощу. Автобіографія містить і тлумачення письменниці, і відповідь, яку, як вона стверджувала, дав композитор.

Розповідаючи про бурю, Санд не вказала номера прелюдії. Пізніше Шопен на уроках називав п’ятнадцяту «Дощовою краплею». У нотах учня збереглася використана ним на заняттях назва. Після монастирської зими він продовжував викладати прелюдії учням у Парижі. Ім’я, ужите автором на уроці, залишилося в учнівських нотах, а події свого повернення додому Санд описала в автобіографії. Разом із прізвиськом п’ятнадцятої прелюдії передаються і слова Шопена-викладача.
Рукопис, розпочатий у Парижі та завершений на острові
До від’їзду на Мальорку робота Шопена над прелюдіями вже значно просунулася. Припускають, що й п’ятнадцята хоча б у ранньому вигляді була підготовлена до подорожі. Цикл, завершений на острові, містив музику, розпочату в Парижі. Узимку він писав нові п’єси та виправляв попередні. Публікацію обіцяли Плеєлю до поїздки, а на острові завершити рукопис заважали здоров’я та перевезення інструмента. У листах до друга він повідомляв, що живе з кашлем, чекаючи на фортепіано.

12 січня 1839 року Шопен надіслав прелюдії Юліанові Фонтані з проханням виготовити копію. Він просив зробити її разом з іншим музикантом, потім передати оригінал Плеєлю, а копію — представникам видавництва. У тому самому листі він доручив сплатити за паризьку квартиру та вирішити, чи продовжувати оренду. Справи, які складно було владнати з острова особисто, він передавав другові. Копіювання нот, їх доставку видавцеві та витрати на житло в Парижі він обговорював одночасно.
Присвяти циклу відрізнялися залежно від країни видання. Спочатку Шопен думав про Йозефа Крістофа Кесслера, який також присвятив йому власну збірку прелюдій. Після від’їзду з Мальорки, прибувши до Марселя, Шопен хотів присвятити твір Плеєлю, але зміну не повідомили німецькому видавцеві. У першому німецькому виданні з’явилося ім’я Кесслера, у французькому та англійському — Плеєля. У процесі надсилання рукопису видавцям різних країн і повідомлення про зміни присвята однієї збірки виявилася різною.
Ноти Баха, які Шопен привіз до монастиря
Шопен узяв на Мальорку ноти «Добре темперованого клавіру» Баха. Бах об’єднав прелюдії та фуги в різних тональностях, а Шопен використав мажор і мінор у двадцяти чотирьох прелюдіях. На монастирському столі лежали власний рукопис і музика Баха. За маленьким столом зі свічкою він читав попередника та готував свої композиції. Ці ноти були в кімнаті й поки фортепіано їхало з Парижа на острів. Шопен, якому потрібно було завершити збірку, продовжував роботу поруч із музикою Баха, взятою в подорож.
На початку XIX століття прелюдії також писали для перевірки налаштування інструмента та звикання до тональності й настрою перед виконанням іншої музики. Шопен зробив кожну коротку п’єсу самостійним твором і об’єднав двадцять чотири в одному виданні. Форму, що слугувала підготовкою до іншої музики, він використав для нового циклу. Змінюючи мажор і мінор, композитор створював у кожній п’єсі окрему музику. Завершивши рукопис на Мальорці, він попросив друга про копію та обговорював права на видання в різних країнах. Робота тривала до підготовки однієї збірки й передавання видавцеві.
Тональності та повторювані звуки п’ятнадцятої прелюдії
П’ятнадцята прелюдія починається в ре-бемоль мажорі, проходить через середній розділ до-дієз мінор і повертається до ре-бемоль мажору. Між тональностями початку та кінця стоїть середина в іншій тональності. Повторювана нота в зовнішніх розділах записана як ля-бемоль, а посередині — як соль-дієз. На фортепіано натискають одну клавішу, але написання й навколишні акорди змінюються. При переході до середини композитор узгодив назви нот та гармонії з новою тональністю.
До обіднього списку Mahina входить Прелюдія № 15 з op. 28 у виконанні Дмитра Алексєєва. Завершуючи цикл, до якого належить ця п’єса, Шопен описував у листах маленьке вікно монастиря, незручний стіл і свічку. Читаючи Баха та впорядковуючи рукопис, він чекав на вибране в Парижі фортепіано. Отримавши його, він попросив Фонтану влаштувати копіювання та доставку нот видавцеві. Навіть узимку з дощами та хворобою Шопен займався музикою, договорами й листами, а Санд продовжувала уроки з дітьми та власне письменство.
Музика, яку ви чуєте в Mahina
В обідній програмі Mahina звучить прелюдія «Дощова крапля» у виконанні Дмитра Алексєєва. Слухаючи її, можна згадати фортепіано, на яке чекав Шопен, та листи, написані в монастирі. Так разом із прізвиськом твору згадується й справжня зима композитора.





