У цій статті
Коротка відповідь
Назва «Арія на струні соль» не походить із заголовка в Оркестровій сюїті № 3 Баха. Друга частина називається Air. Скрипаль XIX століття Август Вільгельмі переклав її для сольного виконання та вказав грати на струні соль. Коли переклад із пониженими нотами, що дозволяв виконати всю п’єсу на найнижчій струні скрипки, став широко відомим, виконавську вказівку почали використовувати як назву твору.
Докладніше
Тональність і регістр, змінені заради струни соль
Вільгельмі переніс оригінал із ре мажору в до мажор і понизив регістр мелодії. Зміни дозволяли скрипалеві-солісту грати лише на струні соль. Це найнижча за звучанням із чотирьох скрипкових струн. Мелодію, написану Бахом для струнного ансамблю, Вільгельмі змінив так, щоб один музикант міг безперервно вести її на одній струні. У поширеній назві «Арія на струні соль» збереглася ця умова виконання перекладу. Струнні, які грають сюїту, виконують Air ре мажор, а соліст, що використовує редакцію Вільгельмі, — мелодію до мажор.

Оригінальну Air Баха виконують струнні та basso continuo. Це спосіб супроводу, за якого виконавець заповнює гармонію за басовою лінією й позначеннями акордів. Під мелодичною партією бас продовжує рухатися, і разом із ним звучать інші голоси. Поки один голос тримає довгу ноту, інший пересувається. Музика написана так, щоб рухомий під головною мелодією бас поєднувався з іншими струнними партіями. У сольному скрипковому перекладі Вільгельмі головну мелодію веде одна людина, але в Баха є струнні партії, які звучать разом.
У часи, коли оркестрову музику Баха рідко виконували близько до її первісного вигляду, скрипковий переклад Вільгельмі став дуже популярним. Одна частина оригіналу перетворилася на сольну п’єсу з тембром низької струни та дійшла до нових виконавців і слухачів. В оригіналі були тональність ре мажор та назва Air; у перекладі — до мажор і вказівка грати на струні соль. Знайома назва виникла не з бахівського заголовка частини, а з указівки, яку пізніший музикант написав у конкретних нотах.
Сольні ноти, видані в Бостоні в 1880 році
У 1880 році бостонське видавництво Thompson & Odell випустило ноти «Air for G String» для скрипки та фортепіано. Частину, включену Бахом до оркестрової сюїти, надрукували для двох виконавців. Замість того щоб збирати струнний ансамбль, свої партії могли грати скрипаль і піаніст. Видавець поширював у Бостоні сольну мелодію для низької скрипкової струни та фортепіанний супровід. За межами Європи, де жив Бах, ноти могли придбати й охочі виконати цю музику в Америці.
На початку Третьої сюїти стоїть французька увертюра. Ця форма танцювальної сюїти розвивалася через музику Люллі, що звучала при дворі Людовика XIV. За урочистим повільним початком іде швидший розділ у фуговому стилі. Такий стиль означає, що кілька голосів по черзі імітують одну тему. За часів Баха подібні цикли, які починалися увертюрою, називали Ouverture. Під цією назвою передається і твір, відомий сьогодні як Третя сюїта. У музиці, яку виконують перед Air, присутня будова французької увертюри.
Після Air ідуть гавот, буре та жига. Танці сюїти контрастують різними ритмами й темпами. Бах розташував увертюру, Air та танцювальні частини всередині одного твору. Послідовність частин дозволяла включити до однієї сюїти різні розміри й характери танців. За нотами сольного перекладу Air грають окремо, а в оркестрових партіях музиканти, які виконали увертюру, продовжують наступними танцями. Програма відрізняється залежно від того, чи звучить самостійна мініатюра, чи друга частина повної сюїти.
Редакція Малера та сучасне виконання струнним складом
У 1910 році видавництво Schirmer опублікувало редакцію Густава Малера з п’яти частин, вибраних із Другої та Третьої сюїт Баха. Малер доповнив партії фортепіано й органа, що виконують basso continuo, конкретними нотами. Музику, яку акомпаніатор раніше заповнював за басовою лінією та гармонічними позначеннями, він подав у виписаному вигляді. Якщо Вільгельмі переніс мелодію на низьку струну скрипки, то Малер редагував музику для спільного виконання оркестру та клавішних. Працюючи над тими самими бахівськими творами, вони змінювали різні елементи.

Малер уніс указівки й до флейтової партії Другої сюїти. У гучних епізодах він пропонував додати іншу флейту та за потреби посилити звучання кларнетом. Ці вказівки варто розглядати разом із розміром струнного ансамблю, який передбачав Малер. Щоб флейта не губилася серед численних струнних, він хотів використовувати додаткові духові. Виписаний супровід і вказівки посилити гучність духових відображають рішення диригента, який прагнув збалансувати звучання справжнього оркестру.
На амстердамському виступі Нідерландського бахівського товариства в 2017 році Ларс Ульрік Мортенсен вибрав інший склад. Третю сюїту він виконав струнними та клавішними без духових і литавр. Вибір спирався на наукову гіпотезу, за якою партії духових додали пізніше, а спочатку існувала версія, заснована на струнних. Мортенсен підготував зменшений склад відповідно до цієї гіпотези. На концерті справді не використовували духових і литавр. Проте пояснення ранньої версії залишається гіпотезою, вибудуваною на основі збережених нот.
Скрипаль, що створив переклад для струни соль
За рекомендацією Ліста Вільгельмі навчався гри на скрипці у Фердинанда Давида в Лейпцизькій консерваторії. Давид був концертмейстером оркестру Гевандгауза. У 1860-х роках Вільгельмі виступав солістом на різних європейських сценах, потім гастролював у Північній та Південній Америці, Азії й Австралії. З 1894 року він викладав скрипку в лондонській Гілдголлській школі музики. Сценічний виконавець передавав свої методи наступному поколінню через викладання. Після консерваторії та виступів перед публікою різних країн він знову опинився перед учнями.

Тривали і його стосунки з Вагнером. У 1862 році Вагнер часто відвідував будинок Вільгельмі. Того самого року він власноруч вписав до його альбому перші вісім тактів увертюри до «Нюрнберзьких майстерзінгерів». На закладанні Байройтського фестивального театру в 1872 році Вільгельмі грав на скрипці в Дев’ятій симфонії Бетховена під орудою Вагнера. Вагнер вибрав його концертмейстером нового фестивального оркестру. Соліст, який переклав Баха для скрипки та фортепіано, на інших виступах працював у великому оркестрі, яким особисто диригував Вагнер.

Ім’я Вільгельмі збереглося і в назві скрипки, що йому належала. Інструмент, створений Страдіварі в 1725 році, батько купив йому в 1866-му. Батько, доктор права та скрипаль-аматор, придбав його для сина. Хоча Вільгельмі володів кількома скрипками, він особливо цінував ту, яку подарував батько. У 1896 році він продав її своєму учневі Гуго Купфершмідту. Пізніше інструмент змінив кількох власників і досі відомий під ім’ям Вільгельмі. Його ім’я збереглося і в історії назви перекладу, і в історії володіння інструментом.
Air у різних виконаннях
У басі Air є і стрибки на октаву, і послідовний рух. Поки вгорі звучить протяжна мелодія, нижня партія не обмежується нескінченним утриманням однієї ноти. Разом із рухом баса інші струнні голоси обмінюються звуками та поєднують довгі ноти з короткими переходами. Виконавці дотримуються тривалості й висоти, указаних у своїх партіях, граючи разом з іншими голосами. Довга мелодія, рухомий бас і голоси, що заповнюють простір між ними, входять до однієї частини, тому ролі учасників ансамблю різні.
21 жовтня 2021 року Бостонський симфонічний оркестр виконав бахівську Air у пам’ять про Бернарда Гайтінка. Гайтінк помер того дня, а концертом диригував Андріс Нельсонс. Вибираючи твір, диригент передав останнє прощання з померлим колегою музикою Баха. Частина давно написаної оркестрової сюїти увійшла до концерту пам’яті іншого музиканта. Після часу самого Баха виконавці продовжували вибирати цю музику для певних днів та людей.
Вільгельмі змінив тональність і регістр мелодії Air, указавши солістові грати на струні соль. Малер виписав клавішний супровід для бахівських сюїт та запропонував посилити флейту. Мортенсен керував ансамблем без духових і литавр, дотримуючись гіпотези про первісний струнний склад. Пізніші музиканти готували Баха для різних інструментів і різної кількості виконавців. Мелодію, яку один скрипаль вів на низькій струні, на іншому концерті струнні виконують, розділяючи бас і кілька голосів.
Музика, яку ви чуєте в Mahina
У музичному списку Mahina ви можете зустріти цю музику під двома назвами: Air та «Арія на струні соль». Крім задоволення від упізнавання п’єси, можна запам’ятати й те, що звичну нам назву створив виконавець пізнішого часу.





