У цій статті
- 19.08.1965: зустріч, що стала платівкою
- Це концерт, але першою промовляє віолончель
- Напруга 1-ї частини виникає з повернення, а не зі швидкості
- Чотири частини висвітлюють той самий спогад у різному темпі
- Пам’ять твору в Barbirolli та London Symphony Orchestra
- Як надовго запам’ятати класичний твір між трапезами
- Чотири підказки для уважнішого слухання запису 1965 року
Коротка відповідь
19.08.1965 у лондонському Kingsway Hall Jacqueline du Pré записала Концерт для віолончелі Elgar з London Symphony Orchestra під орудою John Barbirolli. Виконання двадцятирічної du Pré стало записом, улюбленим багатьма поколіннями. Під час першого слухання зосередьтеся не на його славі, а на миті, коли віолончель без довгого оркестрового вступу відчиняє твір чотирма акордами, і на спогадах, що повертаються впродовж чотирьох частин.
Три орієнтири на початку цього запису
- Виконавиця запису 1965 року — Jacqueline du Pré, диригент — John Barbirolli, оркестр — London Symphony Orchestra.
- Концерт має чотири частини, а віолончель вступає акордами вже в першому такті.
- Якщо слухати не лише пристрасну гучність, а повернення першої теми й напрямок діалогу віолончелі з оркестром, будова стає яснішою.
Докладніше
19.08.1965: зустріч, що стала платівкою
Концерт для віолончелі Elgar записали 19.08.1965 у Kingsway Hall у Лондоні. Солісткою була Jacqueline du Pré, диригував John Barbirolli, грав London Symphony Orchestra. Цей запис став однією з ключових подій 1965 року в історії оркестру.
Якщо насамперед думати про коротке життя du Pré, музику легко почути лише як передчуття трагедії. Спробуйте визначити, що слухати окремо від біографії: як далеко віолончель веде фразу, чи зберігається напрямок мелодії після стишення та з яким інтервалом оркестр підхоплює рух солістки. Так конкретніше розкриваються виконавські рішення.
Це концерт, але першою промовляє віолончель
Твір складається з чотирьох частин; перша починається Adagio–Moderato. На відміну від звичного концерту, оркестр не готує довгої сцени перед появою соліста. Уже в першому такті віолончель грає чотири рішучі акорди, а струнні, кларнет і валторна тихо відповідають.
Уперше слухаючи, зверніть увагу не стільки на силу акордів, скільки на тишу після них. Коли соло завершує речення, простір переймає оркестр, а альт починає тему. Від самого початку твір розвивається не як двобій «соліст проти оркестру», а як один спогад, що переходить між голосами.
Напруга 1-ї частини виникає з повернення, а не зі швидкості
Коли перша тема переходить від альта до віолончелі, та сама мелодія змінюється через регістр і тембр. Розділіть на слух підйом віолончелі у високий регістр і повернення початкової стриманої теми — тоді стане ясно, що 1-ша частина не просто повторює один настрій.
Слухаючи du Pré, простежте, доки тягнеться ціла фраза, а не лише силу короткої ноти. Перш ніж оцінювати тиск смичка чи вібрато, визначте точку прибуття музичного речення — так легше порівняти обрану виконавицею довгу лінію.
Чотири частини висвітлюють той самий спогад у різному темпі
Частини йдуть як Adagio–Moderato, Lento–Allegro molto, Adagio та Allegro–Moderato–Allegro ma non troppo. У 2-й частині орієнтиром є швидкі фігури, у 3-й — довга сольна мелодія, у фіналі — повернення попереднього матеріалу.
Не потрібно аналізувати все за один раз. Для першого слухання досить запам’ятати зміну «тягар — рух — довга пісня — поступ і спогад». Коли наприкінці повертається натяк на початок, майже тридцятихвилинна подорож замикається одним великим реченням.
Пам’ять твору в Barbirolli та London Symphony Orchestra
1919 року молодий Barbirolli, тоді віолончеліст, грав у складі London Symphony Orchestra на прем’єрі цього концерту. Через 46 років він диригував тим самим оркестром у записі з du Pré. Отже, прем’єра твору й платівка 1965 року поєдналися в кар’єрі одного музиканта.
Цей контекст показує, що диригент багато років працював із великим часом твору на сцені. Послухайте, наскільки легко оркестр відступає, коли віолончель виходить уперед, і як ансамбль повертає вагу, коли солістка замовкає.
Як надовго запам’ятати класичний твір між трапезами
Щоб наблизитися до класики, не треба вивчати весь контекст. Збережіть один слуховий образ — перші чотири акорди, тему альта або фінальний спогад, — і наступне слухання вже буде іншим. Запис 1965 року давно люблять слухачі; у самій музиці відкривайте по одному епізоду діалогу віолончелі й оркестру.
Mahina Vegan Table наповнює простір вечері класичною музикою, а журнал пропонує орієнтири для цікавішого слухання. Ми поволі представлятимемо твори й виконавців, що лишають післясмак, подібний до трапези, аби під час наступної зустрічі з тією самою музикою ви почули нову сцену.
Чотири підказки для уважнішого слухання запису 1965 року
- Скільки років було Jacqueline du Pré під час запису?
- Під час запису 1965 року їй було двадцять.
- Скільки частин у Концерті для віолончелі Elgar?
- Чотири. Швидкі й повільні частини не просто чергуються: попередній матеріал повертається у спогадах аж до фіналу.
- Чи потрібно одразу слухати весь твір?
- Ні. Спершу послухайте початок 1-ї частини й тему, яку вводить альт, а вже потім переходьте до 2, 3 і 4-ї.
- Чи цей запис — єдина правильна відповідь?
- Ні. Це важливий історичний запис, але порівняння з іншими краще показує, наскільки різними бувають темп, тиск смичка й оркестровий баланс.
Під час трапези в Mahina Vegan Table звучить класична музика.
Переглянути інформацію для відвідувачів Mahina Vegan Table
