Jean-Pierre Rampal: від студента-медика до одного з головних флейтистів 20 століття

Чому Рампаля називають уособленням флейти 20 століття?

Jean-Pierre Rampal народився 7.01.1922 у Марселі й помер 20.05.2000 у Парижі у віці 78 років. Його називали одним із найвидатніших флейтистів 20 століття, і він значною мірою посприяв тому, щоб флейта знову привернула увагу як сольний інструмент, а не лишалася лише в оркестрі. Ця діяльність чітко пояснює, чому Рампаля вважають флейтистом, що уособлює 20 століття.

Ще в 1950-х виступи духовика-соліста з оркестром були рідкістю. Рампаль подолав цей бар'єр, вивів флейту в центр сцени й відкрив дорогу наступним солістам. Він допоміг флейті знову стати широко улюбленим класичним сольним інструментом і вважається першим флейтистом-солістом, який збирав аудиторію, співмірну з аудиторією піаністів або скрипалів. Тому значення Рампаля виходить за межі історії «одного відомого флейтиста»: він був першопрохідцем, який змінив масштаб сцени й коло слухачів, доступні флейтистові-солісту.

Рампаль працював як флейтист, диригент і педагог, а також заснував у 1945 році Французький духовий квінтет із 5 музикантів і в 1953 році Паризький бароковий ансамбль. В інтерв'ю американському суспільному мовнику 1969 року Рампаль згадував, що його першим учителем був батько, а паралельно з грою на флейті він навчався у школі й університеті та продовжував медичні студії.

Париж воєнного часу був не просто тлом

У тому самому інтерв'ю Рампаль згадував, як під час німецької окупації поїхав до Парижа, навчався в консерваторії й здобув премію, а потім повернувся до Марселя та знову продовжив вивчати медицину. За його поясненням, велике місто Париж тоді здавалося йому безпечнішим вибором. Отже, переїзд під час війни прискорив його музичну освіту, але не означав негайної відмови від медицини.

Навіть після премії Паризької консерваторії він повернувся до Марселя й відновив медичні студії. Музичний успіх не поклав край університетському життю одразу; справжній професійний поворот відбувся пізніше, у перебігу подальших виступів.

Паризькі запрошення на виступи змінили напрям його професії

Рампаль згадував, що після завершення війни повернувся до університету в Марселі, але посеред семестру отримав запрошення виступити в Парижі й знову поїхав туди. Він пояснював: поїздка, яка мала бути короткою, тривала далі, і зрештою він залишив медицину та продовжив музичну діяльність. Його професію сформувала не лише пристрасть, а й освіта, реакція сцени та безперервна співпраця з колегами.

Він також залишив мемуари про своє життя й музику — «Music, My Love». Це була не історія одного конкурсу чи однієї платівки, а довга кар'єра, у якій поступово нашаровувалися виконавство, викладання й ансамблева робота.

Він був пов'язаний не лише зі старим репертуаром, а й із новими творами

Поль Арма написав для Рампаля кілька творів, зокрема створену в 1952 році «Suite paysanne hongroise». Це показує, що Рампаль не лише виконував давні твори, а й був причетний до процесу, у якому сучасні йому композитори писали нову музику для флейти.

Francis Poulenc зателефонував Рампалю з новиною про нову сонату для флейти, і 18.06.1957 вони разом представили її прем'єру на Страсбурзькому фестивалі. У 1958 році Рампаль і піаніст Робер Вейрон-Лакруа вперше виконали цей твір у США. Разом із композиторами, піаністами та інституціями Рампаль розширював можливості для появи нової флейтової музики на сцені.

Як уперше слухати виконання Рампаля

Якщо ви вперше знайомитеся з Рампалем, не намагайтеся одразу аналізувати всю будову твору. Спершу послухайте, як флейтова мелодія розгортається в межах одного подиху. Прислухайтеся, де довга фраза легко змінює напрям і наскільки плавно один звук переходить в інший — так простіше відчути плинність його виконання.

Коли вухо звикне до руху флейтової лінії, природно стане чутно й те, як поводиться супровід — фортепіано, клавесин або арфа. Прислухайтеся до місць, де флейта й супровід разом зупиняються або знову рушають, і де одна партія підхоплює мелодію іншої та продовжує рух. Так відкривається інша музична тканина, ніж коли слухаєш лише сольну лінію.

Якщо хочете порівняти різні записи, залиште той самий розділ твору й рівень гучності, змінивши лише виконавця. Достатньо однієї різниці, яку ви справді почули: «трохи швидше», «звук триває довше» або «флейта чується ближче». Порівняння стає цікавішим, коли ви називаєте словами те, що справді почули, а не намагаєтеся вгадати правильний фаховий термін.

Класичні історії, які продовжує Mahina Vegan Table

У просторі Mahina Vegan Table під час трапези звучить класична музика. Спокійні мелодії тихо наповнюють простір, не заважаючи їжі та розмові.

У цьому журналі ми послідовно розповідаємо про життя композиторів і виконавців за класичною музикою, обставини появи творів та відмінності між інтерпретаціями. Життя Рампаля — це історія про те, як завдяки одному виконавцеві флейта могла розширити свою сцену й аудиторію.