У цій статті
Коротка відповідь
Жан-П’єр Рампаль навчався на медичному факультеті й дійшов до третього курсу. Він згадував, що опановував інструмент, слухаючи вдома флейту батька, проте батьки хотіли, щоб він вивчав медицину. Знаходячи давні ноти в бібліотеках і замовляючи композиторам нові твори, він розширював репертуар. У Концерті Моцарта для флейти й арфи він виконував одну із двох сольних партій разом із Лілі Ласкін. У добірках Mahina для обіду й вечері також є їхнє виконання.
Докладніше
Флейта вдома та медичне навчання
Першим учителем Рампаля був його батько Жозеф Рампаль. В інтерв’ю музикант згадував, що, слухаючи вдома батькову флейту, і сам захотів грати. Батько непокоївся, що через флейту син занедбає навчання. Рампаль говорив, що дійшов до третього курсу медичного факультету, проте не був захоплений навчанням. У той період він і навчався того, чого бажали батьки, і опановував інструмент у батька.
1943 року трудова мобілізація німецької окупаційної влади перервала медичне навчання Рампаля. Уникаючи мобілізації, він переховувався в Марселі та Парижі. Після вступу до Паризької консерваторії 1944 року він отримав першу премію з флейти. Студент медицини, який змінював місце проживання, щоб уникнути мобілізації, став студентом консерваторії та вивчав флейту. Під час війни юнак, який хотів грати, мусив змінити і житло, і навчання. Між залишенням медичного закладу та консерваторською премією був досвід уникнення трудової мобілізації під окупацією.
Коли батько й син грали дуетом, Жозеф виконував партію другої флейти. Рампаль згадував, що почав із простих дуетів Дев’єна та Альтеса. Слухаючи гру батька, він узгоджував висоту звуків і вивчав твори. На заняттях не пропускали жодної неправильної ноти, а до наступного завдання можна було перейти лише після завершення попереднього. Рампаль, який згодом працював солістом, називав своїм першим музичним навчанням дуетну гру, у якій потрібно узгоджувати звучання з іншим виконавцем.
Пошуки нот поза сценою
Рампаль сам шукав ноти для виконання. У тому самому інтерв’ю він розповідав, що вивчав бібліотечні каталоги й отримував копії нот та мікрофільми. Щоб розширювати репертуар, який можна було представити на сцені, спершу потрібно було здобути матеріали. Він не обмежувався придбанням нот відомих творів, а знаходив і читав музику, яку зберігали бібліотеки.

До збірки записів, випущеної до століття від народження Рампаля, увійшли і барокові концерти, і сучасні твори, які він виконував. Представлені композитори охоплюють різні епохи: від Телемана й Баха до Нільсена та Пуленка. Рампаль привертав нову увагу до старих творів, водночас записуючи й уперше виконуючи нові. Музика композиторів різних епох увійшла до дискографії одного виконавця. Він продовжував і грати знайдену в бібліотеках музику, і готувати нові твори сучасників. Побудова ювілейної збірки також відображає обидва напрямки його роботи.
Клавішник Робер Вейрон-Лакруа був багаторічним колегою Рампаля. Вони виступали й співпрацювали протягом 35 років. Виконуючи твори для флейти та клавішного інструмента, обидва музиканти разом готували ноти й виходили на сцену. Навіть у сольній кар’єрі Рампаля був такий тривалий музичний партнер. Пізніше Вейрон-Лакруа грав на фортепіано під час американської прем’єри сонати Пуленка. Їхня співпраця продовжилася й на концерті, який представляв новий твір іноземній публіці.
Французька соната, створена за американської підтримки
Сонату Пуленка для флейти та фортепіано замовила Бібліотека Конгресу США за підтримки Фонду Кулідж. В автобіографії Рампаль згадував телефонний дзвінок Пуленка. За його словами, Пуленк повідомив, що напише бажану сонату, а витрати оплатять у США. Рампаль хотів нової сонати, і Пуленк її написав. До твору, який готували французькі композитор і виконавець, долучилися замовлення та підтримка американської установи. Після завершення перший виступ узяли на себе Рампаль і сам Пуленк.
Світова прем’єра відбулася 18 червня 1957 року в Страсбурзі. Рампаль грав на флейті, а композитор Пуленк — на фортепіано. У відповідь на схвальну реакцію слухачів вони повторили другу частину. Наступного року Рампаль і Вейрон-Лакруа виконали американську прем’єру в Бібліотеці Конгресу. У країні, де розташована установа-замовник, Рампаль грав з іншим піаністом. Після написання сонати Пуленк особисто виступив клавішником, а в наступному виконанні цю роль узяв давній колега Рампаля.
На американській прем’єрі 1958 року Рампаль грав на срібній флейті, яку Луї Ло виготовив 1880 року. Вона належала до колекції інструментів Дейтона К. Міллера в Бібліотеці Конгресу. Уперше представляючи нову сонату американській публіці, він використав флейту попереднього століття. Рампаль грав на інструменті, який зберігала бібліотека, на її ж концерті. Разом із Вейроном-Лакруа він представив замовлений твір. Установа, яка замовила сонату, надала місце для прем’єри й зберігала інструмент, використаний під час виконання.
Моцарт з арфою та вечір на телебаченні
Рампаль і Лілі Ласкін разом виконували Концерт Моцарта для флейти й арфи K.299. Із ними грали Камерний оркестр Пайяра та диригент Жан-Франсуа Пайяр. У цьому творі і флейта, і арфа — сольні інструменти. Двоє виконавців грали свої сольні партії разом з оркестром. Їхнє Andantino увійшло також до «100 Best Relaxing Classics», а в добірках Mahina для обіду й вечері є трек із того самого альбому. Це виконання Моцарта, у якому поєднуються флейта Рампаля й арфа Ласкін.

Рампаль і Ласкін разом грали Моцарта й на телебаченні. 26 червня 1975 року в програмі «Le Grand Échiquier» каналу Antenne 2 вони виконали другу частину концерту. До тієї передачі, побудованої навколо співака Лео Ферре, увійшли також джаз Клода Боллінга, оперні арії та хорова музика Форе. Продюсери поєднали виступи різних жанрів в одній програмі. Моцарт Рампаля й Ласкін був одним із її фрагментів. Двоє музикантів, які разом записували альбом, вийшли й на телевізійну сцену з тими самими сольними інструментами.
Клод Боллінг згадував, як почалася робота над створеною з Рампалем «Сюїтою для флейти та джазового фортепіанного тріо». За його словами, Рампаль хотів грати з джазовим музикантом, проте попросив твір, у якому флейта зберігала б класичний характер, а фортепіано користувалося джазовою мовою. Боллінг утілив це прохання в композиції та додав контрабас і ударні. Флейтист-соліст конкретно запропонував піаністові характер нового твору. Чотири інструменти брали участь в одній композиції, виконуючи ролі, що відповідали різним способам гри.
Японські мелодії для флейти й арфи
Японські мелодії для альбому Рампаля й Ласкін аранжував композитор Акіо Ясіро. До запису увійшли «Весняне море», «Червона бабка», колискова з японського регіону Тюґоку, пісня погоничів худоби з Намбу, «Сакура, сакура» та інші твори. Двоє французьких виконавців використали ноти, які Ясіро переклав для флейти й арфи. У створенні альбому брав участь аранжувальник, який дібрав музику та пристосував її для двох інструментів. Поряд з іменами солістів зазначено й ім’я аранжувальника; японські твори різного походження зібрали в одному альбомі.

«Весняне море» Мітіо Міяґі написав для кото й сякухаті. Кото — струнний інструмент, а сякухаті — духовий. В аранжуванні їхні партії перенесено на арфу й флейту. Цей твір увійшов до першого альбому, потім був вилучений із пізніших версій і знову з’явився на перевиданій платівці. Тому видання з тією самою назвою альбому мали різний склад треків. Оригінальне виконання на кото й сякухаті та перекладення для флейти й арфи відрізнялися і складом інструментів, і добором музики на записах.

Скрипалька Рене Шеме, яка відвідала Японію 1932 року, також виконувала «Весняне море». Вона переклала партію сякухаті для скрипки й виступала із Міяґі, який грав на кото. Цей виступ з’являється й у творі Ясунарі Кавабати «化粧と口笛» («Макіяж і свист»). Зберігся також запис 1930 року, у якому Міяґі грає на кото. Отже, ще до аранжування для флейти й арфи Рампаля та Ласкін існувало виконання з іншим західним інструментом. Сам композитор також виступав зі скрипалькою у складі, що відрізнявся від оригінального.
Музикант, який знаходив ноти й просив колег про нові твори
Рампаль, який навчався дуетної гри з батьком, згодом виконував сонати з клавішником і записував концерти з арфісткою. Нова соната, якої він хотів від Пуленка, була завершена завдяки американському замовленню, а до твору, який він запропонував Боллінгу, долучилося джазове фортепіанне тріо. В альбомі японських мелодій Ясіро зробив аранжування, а Ласкін грала на арфі. Виконавець, який розширював концертний репертуар завдяки пошукам бібліотечних нот, також продовжував просити колег про нові твори й аранжування. У записах Рампаля та документах про прем’єри залишилися імена композиторів, аранжувальників і виконавців, із якими він працював.
Музика, яку можна почути в Mahina
У виконанні Концерту Моцарта для флейти й арфи, яке ми ставимо в Mahina, грають разом Рампаль і Лілі Ласкін. Слухаючи, як флейта й арфа почергово ведуть мелодію, згадайте й історію про те, як Рампаль розширював репертуар для спільного виконання з багатьма колегами.





